Країна мрії: чому вже час розпочати відбудову України попри війну

В Україні війна, однак розробка, презентації і обговорення проєктів відбудови йдуть на повний хід. Так, днями на Київщині створили Фонд відбудови Ірпеня, який висвітлюватиме дані щодо зруйнованої інфраструктури міста й зможе залучати кошти від міжнародних партнерів, благодійних фондів тощо. Якщо ми хочемо, щоб в нас була «Велика відбудова», а не «Велика відмова», щоб нова Україна будувалася для людей, громад, нам слід орієнтуватися в цьому стратегічному процесі. Чому це так важливо вже зараз і чому справа далеко не лише в архітектурі, розповів Mind Міжнародний експерт з архітектури, керівник Design Hub International Андрій Яцентюк.

Чи є сенс починати процес відбудови під час війни?

Відповідь однозначна: є сенс не те що починати, а навіть поспішати! Тому що відновлення вимагає колосальної кількості ресурсів – зокрема, і фінансових. А їх потрібно ще знайти, пройти неблизький шлях до отримання. Для порівняння: оформлення комерційного кредиту для компанії може займати один–два роки. Уявіть, наскільки це складніше для країни з негативним інвестиційним рейтингом.

Так, війна триває і може тривати ще довго. Але деякі території вже звільнені, посилені та захищені – і їх потрібно відновлювати, щоб людям було куди повертатися. Починаючи з Київської області, Чернігова. Нещодавно звучала заява Володимира Зеленського, що, може, взагалі замінити весь старий житловий фонд панельної забудови – це теж можна вже запускати. І почати з юридичних питань щодо переселення, викупу власності. Який відсоток людей має погодитись? Як цей квартал реконструювати?

Крім того, непросте й чутливе питання корумпованості в країні. Щоб отримати донорську допомогу, слід ухвалити низку законів, завершити реформу судової системи і формування антикорупційної прокуратури. Вже є прецедент, під час бойових дій, коли такі потрібні Україні кошти, $30 млрд, було загальмовано саме через питання цільового використання такої допомоги. Європа теж не поспішатиме гарантувати, якщо в нас не пройде антикорупційне оновлення. А на це потрібен чималий час, особливо враховуючи поточну неоднорідність політичної волі щодо цього.

Який має бути концептуальний підхід до відбудови?

Вочевидь, це буде відрізнятися від попередньої практики: починаючи з обладнаних укриттів. Щоб там були світло, інтернет, місця для відпочинку, санітарна зона, природна вентиляція тощо. Зараз лунає багато порівнянь з Ізраїлем. І в цьому є сенс, але тільки певною мірою – там не скрізь житло, пристосоване для воєнних ризиків: в Секторі Газа – так, а на набережній Тель-Авіва висотки стоять.

Як ми можемо застосувати світову практику післявоєнних відбудов?

Давайте подивимося на такий аспект: собівартість будівництва в Україні сильно зросла, а платоспроможність покупців зменшилася, причому радикально. Виходить – економічний горизонт відновлення житлового фонду дуже сумнівний без іпотечного кредитування. Мабуть має бути якась програма «Доступне житло» – наприклад, під 5% на 30 років.

Чисто з архітектурного погляду було б доречно залучати до відбудови представників країн, які мають такий досвід. Не операційно, а як стратегічних, концептуальних супервайзерів. Так, у нас є висококласні спеціалісти, але, по-перше, їх і не багато, а по-друге, нам не слід бути самовпевненими – ми не маємо такого прямого досвіду в таких масштабах.

Чи потрібен нам нагляд Європи й США?

Звичайно. І навіть більшою мірою не в архітектурному дискурсі, а у фінансовому. Суперочевидно: якщо ти даєш комусь грошей, ти можеш і маєш контролювати, куди їх витрачають. Це має бути абсолютно цільове призначення і узгоджений ефективний підхід до розподілу. В цьому передусім зацікавлені не Європа та США, а ми самі.

А нам вистачить робочих рук?

У нас і раніше була проблема з кадрами, найбільш кваліфіковані працівники – на будівельних майданчиках Польщі, Португалії тощо. Це питання просте для відповіді та складне для реалізації. Адже для повернення робітників досить підвищити рівень зарплатні. Однак на тлі прогнозів неплатоспроможності кінцевого покупця це навряд чи можливо. Отже, потрібні доступні кредити. А для їх отримання – оновлення законів. А для цього… Ну ви зрозуміли – коло замикається.

Чи потрібен щодо стратегії відбудови суспільний консенсус?

І вкотре майже риторичне запитання, але я мушу його підняти, бо є дискусії та нюанси. Безумовно, потрібен.

Суспільний консенсус необхідний і з погляду економічної доцільності і прозорості. Тут теж доречний досвід цивілізованих країн. Там під час продажу ділянки проводиться конкурс, і кожен девелопер подає свій проєкт: архітектурну концепцію, техніко-економічні показники, розрахунок соціально-економічного ефекту для розвитку цього району чи міста, маркетингову аналітику. Якщо місто або місцеву громаду щось категорично не влаштовує, то в проєкту немає шансів. Відкритий конкурс – це платформа для суспільного консенсусу.

Чи доречно говорити про естетику?

Запитання непросте, але відповідь – так. І шукати рішення, усвідомлюючи цінність. Так, зазвичай краса коштує більше – але ми маємо розуміти, що це про майбутнє України й нове покоління, про привабливість країни для цих молодих людей.

Щоб країна знов розквітла, маємо прищепити українцям красу. От дивишся квартири, наприклад, у Голландії – там кожен інтер’єр, як із журналу. Навіть якщо це якийсь недорогий район – буде мінімалістично, акуратно, з декоративними елементами та архітектурним смаком та сенсом. Потрібно такий запит виховувати в людей, запит на естетичні рішення. Адже це про якість життя – і нам потрібно донести це до більшості, щоб зберегти молодь. До війни більш як 70% наших людей не були за кордоном, для них естетика не є цінністю – власне, це й зрозуміло, більш ніж 50% сімейного бюджету йде на їжу, людям не до того. Але це не означає, що ми не мусимо спробувати – зрештою, це дуже важливий крок до наближення кращого майбутнього, за яке ми зараз воюємо всією країною.

ДЖЕРЕЛО